top of page
DONATE
Gallery of the Exhibition
Angels of Light is a non-profit organization focused on an exhibition that presents documentary and artistic photographs depicting individuals who stand guard in the fight for Ukraine's freedom and independence, including defenders, medics, volunteers, and rescuers. The exhibition highlights life during wartime and showcases creativity under rocket fire.
Hidden Hope
Photo by Maryna Yevtushyk
This self-portrait by Maryna Yevtushyk is an intimate reflection of a soul suspended in search of warmth.
The black-and-white tones emphasize the emotional weight of stress, fatigue, and the lingering impact of a long period of uncertainty. Closed eyes suggest an inner space — a moment of reflection, or perhaps a silent prayer — in search of light within.
This image evokes an “angel of endurance,” holding on to the belief in renewal, even when the outside world has yet to offer relief.
Here, light exists as the quiet ability to believe, to endure, and to wait.
ESPOIR CACHÉ
Photo : Maryna Yevtushyk
Cet autoportrait de Maryna Yevtushyk est une confession intime — celle d’une âme en quête de chaleur.
Le noir et blanc souligne le poids émotionnel du stress, de la fatigue et de l’incertitude prolongée. Les yeux fermés ouvrent un espace intérieur — une forme de recueillement, à la recherche d’une lumière intérieure.
Cette image évoque un « ange de l’endurance », qui continue de croire au renouveau, même lorsque le monde extérieur reste en suspens.
Ici, la lumière réside dans la capacité à ressentir, à persévérer et à attendre.
ПРИХОВАНА НАДІЯ
Автор Марина Євтушик
Автопортрет Марини Євтушик — це відверта сповідь душі, що завмерла в очікуванні тепла. Чорно-біла гама підкреслює вантаж стресу, депресії та втоми, які принесла довга воєнна зима. Заплющені очі — це простір внутрішньої молитви та спроба віднайти світло всередині себе, коли зовнішній світ ще не дарує полегшення. Це образ «янгола витривалості», який продовжує вірити у відродження, навіть якщо весна цього року ще не принесла очікуваного спокою. Світло тут — це сама здатність вірити і чекати.
This self-portrait by Maryna Yevtushyk is an intimate reflection of a soul suspended in search of warmth.
The black-and-white tones emphasize the emotional weight of stress, fatigue, and the lingering impact of a long period of uncertainty. Closed eyes suggest an inner space — a moment of reflection, or perhaps a silent prayer — in search of light within.
This image evokes an “angel of endurance,” holding on to the belief in renewal, even when the outside world has yet to offer relief.
Here, light exists as the quiet ability to believe, to endure, and to wait.
ESPOIR CACHÉ
Photo : Maryna Yevtushyk
Cet autoportrait de Maryna Yevtushyk est une confession intime — celle d’une âme en quête de chaleur.
Le noir et blanc souligne le poids émotionnel du stress, de la fatigue et de l’incertitude prolongée. Les yeux fermés ouvrent un espace intérieur — une forme de recueillement, à la recherche d’une lumière intérieure.
Cette image évoque un « ange de l’endurance », qui continue de croire au renouveau, même lorsque le monde extérieur reste en suspens.
Ici, la lumière réside dans la capacité à ressentir, à persévérer et à attendre.
ПРИХОВАНА НАДІЯ
Автор Марина Євтушик
Автопортрет Марини Євтушик — це відверта сповідь душі, що завмерла в очікуванні тепла. Чорно-біла гама підкреслює вантаж стресу, депресії та втоми, які принесла довга воєнна зима. Заплющені очі — це простір внутрішньої молитви та спроба віднайти світло всередині себе, коли зовнішній світ ще не дарує полегшення. Це образ «янгола витривалості», який продовжує вірити у відродження, навіть якщо весна цього року ще не принесла очікуваного спокою. Світло тут — це сама здатність вірити і чекати.
Borodianka. Testimony of Destruction
5 April 2022, Borodianka, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
A Russian aerial bomb turned a residential building into emptiness. It took lives and walls, yet it could not take away the sky above Ukraine. Through this wound in concrete, light breaks through — a reminder that darkness is not eternal, and that the memory of those who lived here is now written in the sky.
A Ukrainian soldier who took part in the liberation of the town captures this moment in history.
BORODIANKA. TÉMOIGNAGE DE DESTRUCTION
5 avril 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Une bombe aérienne russe a réduit un immeuble à néant. Elle a emporté des vies et des murs, sans pouvoir effacer le ciel au-dessus de l’Ukraine. À travers cette blessure dans le béton, la lumière perce — rappel que l’obscurité n’est jamais éternelle et que la mémoire de celles et ceux qui vivaient ici demeure inscrite dans le ciel.
Un soldat ukrainien, ayant participé à la libération de la ville, capture cet instant pour l’histoire.
БОРОДЯНКА. СВІДЧЕННЯ РУЙНУВАННЯ
05.04.2022, Бородянка Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Російська авіабомба перетворила багатоповерхівку на порожнечу. Вона забрала життя та стіни, але не змогла забрати небо над Україною. Крізь цю рану в бетоні пробивається світло, як нагадування: темрява не вічна, а пам'ять про тих, хто тут жив, тепер закарбована у небі.
Український солдат, який брав участь у звільненні міста, робить знімок для історії.
A Russian aerial bomb turned a residential building into emptiness. It took lives and walls, yet it could not take away the sky above Ukraine. Through this wound in concrete, light breaks through — a reminder that darkness is not eternal, and that the memory of those who lived here is now written in the sky.
A Ukrainian soldier who took part in the liberation of the town captures this moment in history.
BORODIANKA. TÉMOIGNAGE DE DESTRUCTION
5 avril 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Une bombe aérienne russe a réduit un immeuble à néant. Elle a emporté des vies et des murs, sans pouvoir effacer le ciel au-dessus de l’Ukraine. À travers cette blessure dans le béton, la lumière perce — rappel que l’obscurité n’est jamais éternelle et que la mémoire de celles et ceux qui vivaient ici demeure inscrite dans le ciel.
Un soldat ukrainien, ayant participé à la libération de la ville, capture cet instant pour l’histoire.
БОРОДЯНКА. СВІДЧЕННЯ РУЙНУВАННЯ
05.04.2022, Бородянка Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Російська авіабомба перетворила багатоповерхівку на порожнечу. Вона забрала життя та стіни, але не змогла забрати небо над Україною. Крізь цю рану в бетоні пробивається світло, як нагадування: темрява не вічна, а пам'ять про тих, хто тут жив, тепер закарбована у небі.
Український солдат, який брав участь у звільненні міста, робить знімок для історії.
Interrupted Childhood. Radyslav: Forever Seven
9 April 2025, Kryvyi Rih, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
A playground turned into a memorial. A Russian ballistic strike hit the heart of a residential neighborhood, taking the life of young Radyslav. A father’s gaze is fixed on the emptiness where his child’s world once existed.
This photograph bears witness to the deepest loss — and to the strength of love that allows a person to stand, even when everything around them is shattered. The light of this child lives on in all those who continue to resist the darkness.
UNE ENFANCE INTERROMPUE. RADYSLAV : À JAMAIS SEPT ANS
9 avril 2025, Kryvyï Rih, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Un terrain de jeu devenu mémorial. Une frappe balistique russe a touché le cœur d’un quartier résidentiel, emportant la vie du jeune Radyslav. Le regard du père se perd dans le vide, là où se trouvait autrefois l’univers de son enfant.
Cette photographie témoigne de la perte la plus profonde — et de la force de l’amour qui permet de rester debout, même lorsque tout s’effondre. La lumière de cet enfant continue de vivre en chacun de ceux qui poursuivent la lutte contre l’obscurité.
ПЕРЕРВАНЕ ДИТИНСТВО. РАДИСЛАВ: НАЗАВЖДИ СІМ
09.04.2025, Кривий Ріг, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Майданчик, що став меморіалом. Російська балістика поцілила у серце житлового кварталу, обірвавши життя маленького Радислава. Погляд батька спрямований у порожнечу, де раніше був цілий світ його дитини. Це фото — свідчення про найстрашнішу втрату і про ту силу любові, яка змушує людину стояти навіть тоді, коли світ навколо зруйновано. Світло цієї дитини продовжує жити в кожному, хто сьогодні бореться проти темряви.
A playground turned into a memorial. A Russian ballistic strike hit the heart of a residential neighborhood, taking the life of young Radyslav. A father’s gaze is fixed on the emptiness where his child’s world once existed.
This photograph bears witness to the deepest loss — and to the strength of love that allows a person to stand, even when everything around them is shattered. The light of this child lives on in all those who continue to resist the darkness.
UNE ENFANCE INTERROMPUE. RADYSLAV : À JAMAIS SEPT ANS
9 avril 2025, Kryvyï Rih, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Un terrain de jeu devenu mémorial. Une frappe balistique russe a touché le cœur d’un quartier résidentiel, emportant la vie du jeune Radyslav. Le regard du père se perd dans le vide, là où se trouvait autrefois l’univers de son enfant.
Cette photographie témoigne de la perte la plus profonde — et de la force de l’amour qui permet de rester debout, même lorsque tout s’effondre. La lumière de cet enfant continue de vivre en chacun de ceux qui poursuivent la lutte contre l’obscurité.
ПЕРЕРВАНЕ ДИТИНСТВО. РАДИСЛАВ: НАЗАВЖДИ СІМ
09.04.2025, Кривий Ріг, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Майданчик, що став меморіалом. Російська балістика поцілила у серце житлового кварталу, обірвавши життя маленького Радислава. Погляд батька спрямований у порожнечу, де раніше був цілий світ його дитини. Це фото — свідчення про найстрашнішу втрату і про ту силу любові, яка змушує людину стояти навіть тоді, коли світ навколо зруйновано. Світло цієї дитини продовжує жити в кожному, хто сьогодні бореться проти темряви.
Born of Fire
Photo by Andrii Telibaiev
This work embodies the “Angel of Light” as a symbol of resilience and perpetual renewal. The figure of a woman, intertwined with flames, evokes a phoenix rising again and again from the ashes.
In the fire of war, she does not burn — she gives life, sustains it, and keeps the light from fading, even in the darkest times.
The photograph is created using a double exposure technique, without the use of artificial intelligence, enhancing the sense of authenticity and depth — an image that feels alive, real, and indestructible.
NÉE DU FEU
Photo : Andrii Telibaiev
Cette œuvre incarne l’« Ange de Lumière » comme symbole de résilience et de renouveau constant. La figure féminine, mêlée aux flammes, évoque le phénix renaissant sans cesse de ses cendres.
Dans le feu de la guerre, elle ne disparaît pas — elle donne la vie, la soutient et empêche la lumière de s’éteindre, même dans les moments les plus sombres.
La photographie est réalisée en double exposition, sans recours à l’intelligence artificielle, renforçant ainsi la sensation d’authenticité et de profondeur — une image vivante, réelle et indestructible.
НАРОДЖЕНА З ПОЛУМ’Я
Автор Андрій Телібаєв
Ця робота — уособлення Янгола Світла як символу незламності та вічного відродження. Образ жінки, поєднаний із полум’ям, нагадує фенікса, що знову і знову постає з попелу. У вогні війни вона не згорає — вона народжує життя, підтримує його і не дає згаснути світлу навіть у найтемніші часи.
Світлина створена методом подвійної експозиції без використання штучного інтелекту, що підсилює відчуття реальності та глибини цього образу — живого, справжнього і незламного.
This work embodies the “Angel of Light” as a symbol of resilience and perpetual renewal. The figure of a woman, intertwined with flames, evokes a phoenix rising again and again from the ashes.
In the fire of war, she does not burn — she gives life, sustains it, and keeps the light from fading, even in the darkest times.
The photograph is created using a double exposure technique, without the use of artificial intelligence, enhancing the sense of authenticity and depth — an image that feels alive, real, and indestructible.
NÉE DU FEU
Photo : Andrii Telibaiev
Cette œuvre incarne l’« Ange de Lumière » comme symbole de résilience et de renouveau constant. La figure féminine, mêlée aux flammes, évoque le phénix renaissant sans cesse de ses cendres.
Dans le feu de la guerre, elle ne disparaît pas — elle donne la vie, la soutient et empêche la lumière de s’éteindre, même dans les moments les plus sombres.
La photographie est réalisée en double exposition, sans recours à l’intelligence artificielle, renforçant ainsi la sensation d’authenticité et de profondeur — une image vivante, réelle et indestructible.
НАРОДЖЕНА З ПОЛУМ’Я
Автор Андрій Телібаєв
Ця робота — уособлення Янгола Світла як символу незламності та вічного відродження. Образ жінки, поєднаний із полум’ям, нагадує фенікса, що знову і знову постає з попелу. У вогні війни вона не згорає — вона народжує життя, підтримує його і не дає згаснути світлу навіть у найтемніші часи.
Світлина створена методом подвійної експозиції без використання штучного інтелекту, що підсилює відчуття реальності та глибини цього образу — живого, справжнього і незламного.
A Song Above the Ashes
Summer 2022, Kyiv, Ukraine. Photo by Valerii Leshchynskyi
This photograph captures a moment shortly after the liberation of the Kyiv region, when the land still carried the weight of recent devastation. Surronded by — the darkness of burnt metal; at the center — Iryna Antonovych, poet and songwriter, holding her guitar.
This portrait embodies the idea of the “Angel of Light.” The light surrounding her contrasts to the pitch-black darkness of the occupation. She does not look at the ruins — she listens to another melody: one of hope and renewal.
Her calm expression reflects an inner strength — the quiet certainty that light endures. Her song becomes an echo of resilience.
UN CHANT AU-DESSUS DES CENDRES
Été 2022, Kyiv, Ukraine. Photo : Valerii Leshchynskyi
Cette photographie capture un moment après la libération de la région de Kyiv, lorsque la terre portait encore les traces de la destruction. Autour, l’obscurité du métal brûlé ; au centre, Iryna Antonovych, poétesse et autrice-compositrice, avec sa guitare.
Ce portrait incarne l’idée de « l’Ange de Lumière ». La lumière qui émane d’elle contraste avec la gravité des ruines. Elle ne regarde pas la destruction — elle écoute une autre mélodie, celle de l’espoir et du renouveau.
Son expression paisible reflète une force intérieure — la certitude que la lumière demeure. Sa musique devient un écho de résilience.
ПІСНЯ НАД ПОПЕЛОМ
Літо 2022, Київ, Україна. Автор Валерій Лещинський
Це фото зафіксувало момент після визволення Київщини, коли земля ще дихала болем. Навколо — темрява згорілого металу, а в центрі — Ірина Антонович (поетеса, авторка пісень) зі своєю гітарою.
Цей портрет — втілення концепції «Янгола світла». Світло, що випромінює її постать, контрастує з безпросвітним мороком окупації. Вона не дивиться на руйнування, вона чує іншу мелодію — мелодію надії та перемоги. Її спокійний вираз обличчя — це спокій сильних духом, які знають, що світло завжди перемагає. Її пісня — це відлуння нашої незламності.
This photograph captures a moment shortly after the liberation of the Kyiv region, when the land still carried the weight of recent devastation. Surronded by — the darkness of burnt metal; at the center — Iryna Antonovych, poet and songwriter, holding her guitar.
This portrait embodies the idea of the “Angel of Light.” The light surrounding her contrasts to the pitch-black darkness of the occupation. She does not look at the ruins — she listens to another melody: one of hope and renewal.
Her calm expression reflects an inner strength — the quiet certainty that light endures. Her song becomes an echo of resilience.
UN CHANT AU-DESSUS DES CENDRES
Été 2022, Kyiv, Ukraine. Photo : Valerii Leshchynskyi
Cette photographie capture un moment après la libération de la région de Kyiv, lorsque la terre portait encore les traces de la destruction. Autour, l’obscurité du métal brûlé ; au centre, Iryna Antonovych, poétesse et autrice-compositrice, avec sa guitare.
Ce portrait incarne l’idée de « l’Ange de Lumière ». La lumière qui émane d’elle contraste avec la gravité des ruines. Elle ne regarde pas la destruction — elle écoute une autre mélodie, celle de l’espoir et du renouveau.
Son expression paisible reflète une force intérieure — la certitude que la lumière demeure. Sa musique devient un écho de résilience.
ПІСНЯ НАД ПОПЕЛОМ
Літо 2022, Київ, Україна. Автор Валерій Лещинський
Це фото зафіксувало момент після визволення Київщини, коли земля ще дихала болем. Навколо — темрява згорілого металу, а в центрі — Ірина Антонович (поетеса, авторка пісень) зі своєю гітарою.
Цей портрет — втілення концепції «Янгола світла». Світло, що випромінює її постать, контрастує з безпросвітним мороком окупації. Вона не дивиться на руйнування, вона чує іншу мелодію — мелодію надії та перемоги. Її спокійний вираз обличчя — це спокій сильних духом, які знають, що світло завжди перемагає. Її пісня — це відлуння нашої незламності.
A HALO ABOVE THE ABYSS
26 March 2022, Kyiv, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
In the underground wards of a maternity hospital, time seemed to stand still — but life did not. The photograph shows Tetiana, one of many women whose motherhood began under the sound of shelling.
The light illuminating her silhouette in the half-darkness of the bunker becomes a symbol of hope that cannot be extinguished. This is a story of how love overcomes destruction, and how a child’s quiet anticipation becomes the most powerful form of resistance against darkness.
UN HALO AU-DESSUS DE L’ABÎME
26 mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Dans les salles souterraines d’une maternité, le temps semblait suspendu — mais la vie, elle, continuait. La photographie montre Tetiana, l’une des nombreuses femmes dont la maternité a commencé sous le bruit des bombardements.
La lumière qui éclaire sa silhouette dans la pénombre du bunker devient un symbole d’espoir impossible à éteindre. C’est une histoire où l’amour surpasse la destruction, et où l’attente silencieuse d’un enfant devient l’une des formes les plus puissantes de résistance à l’obscurité.
НІМБ НАД БЕЗОДНЕЮ
26 березня 2022 року, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
У підземних палатах столичного пологового будинку час зупинився, але життя — ні. На фото Тетяна, одна з багатьох жінок, чиє материнство розпочалося під звуки канонади. Світло, що вихоплює її силует у напівтемряві бункера, стає символом надії, яку неможливо загасити. Це історія про те, як любов перемагає залізо, а тихе очікування дитини стає найпотужнішою формою опору темряві.
In the underground wards of a maternity hospital, time seemed to stand still — but life did not. The photograph shows Tetiana, one of many women whose motherhood began under the sound of shelling.
The light illuminating her silhouette in the half-darkness of the bunker becomes a symbol of hope that cannot be extinguished. This is a story of how love overcomes destruction, and how a child’s quiet anticipation becomes the most powerful form of resistance against darkness.
UN HALO AU-DESSUS DE L’ABÎME
26 mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Dans les salles souterraines d’une maternité, le temps semblait suspendu — mais la vie, elle, continuait. La photographie montre Tetiana, l’une des nombreuses femmes dont la maternité a commencé sous le bruit des bombardements.
La lumière qui éclaire sa silhouette dans la pénombre du bunker devient un symbole d’espoir impossible à éteindre. C’est une histoire où l’amour surpasse la destruction, et où l’attente silencieuse d’un enfant devient l’une des formes les plus puissantes de résistance à l’obscurité.
НІМБ НАД БЕЗОДНЕЮ
26 березня 2022 року, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
У підземних палатах столичного пологового будинку час зупинився, але життя — ні. На фото Тетяна, одна з багатьох жінок, чиє материнство розпочалося під звуки канонади. Світло, що вихоплює її силует у напівтемряві бункера, стає символом надії, яку неможливо загасити. Це історія про те, як любов перемагає залізо, а тихе очікування дитини стає найпотужнішою формою опору темряві.
A Smile Through the Ashes
6 February 2022, Borodianka, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
Borodianka after occupation is marked by shattered concrete and heavy silence. Yet even among the ruins, moments of grace emerge. The photograph shows a rescuer who has just pulled a frightened cat from the debris. Her feline visage shines with genuine joy — because every saved breath is a small victory over great evil.
This is the true face of the “Angels of Light”: not only performing their duty, but nurturing life in all its forms, restoring faith that goodness endures.
UN SOURIRE À TRAVERS LES CENDRES
6 février 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Borodianka après l’occupation, ce sont des ruines de béton et un silence pesant. Pourtant, au cœur des décombres, des instants de grâce apparaissent. Sur cette image, une sauveteuse vient de sortir un chat apeuré des gravats. Son visage rayonne d’une joie sincère — car chaque vie sauvée est une petite victoire contre un grand mal.
Voici le véritable visage des « Anges de Lumière » : ils ne font pas que leur devoir, ils protègent la vie sous toutes ses formes et ravivent la foi en l’humanité.
УСМІШКА КРІЗЬ ПОПІЛ
06.02.2022 року, Бородянка, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Бородянка після окупації — це понівечений бетон і важка тиша. Але серед руїн трапляються дива. На фото — рятувальниця, яка щойно дістала з-під завалів наляканого кота. Її обличчя сяє непідробною радістю, бо кожне врятоване дихання — це маленька перемога над великим злом. Це і є справжнє обличчя наших «янголів»: вони не просто виконують роботу, вони плекають життя у будь-яких його проявах, повертаючи нам віру в те, що добро завжди повертається.
Borodianka after occupation is marked by shattered concrete and heavy silence. Yet even among the ruins, moments of grace emerge. The photograph shows a rescuer who has just pulled a frightened cat from the debris. Her feline visage shines with genuine joy — because every saved breath is a small victory over great evil.
This is the true face of the “Angels of Light”: not only performing their duty, but nurturing life in all its forms, restoring faith that goodness endures.
UN SOURIRE À TRAVERS LES CENDRES
6 février 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Borodianka après l’occupation, ce sont des ruines de béton et un silence pesant. Pourtant, au cœur des décombres, des instants de grâce apparaissent. Sur cette image, une sauveteuse vient de sortir un chat apeuré des gravats. Son visage rayonne d’une joie sincère — car chaque vie sauvée est une petite victoire contre un grand mal.
Voici le véritable visage des « Anges de Lumière » : ils ne font pas que leur devoir, ils protègent la vie sous toutes ses formes et ravivent la foi en l’humanité.
УСМІШКА КРІЗЬ ПОПІЛ
06.02.2022 року, Бородянка, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Бородянка після окупації — це понівечений бетон і важка тиша. Але серед руїн трапляються дива. На фото — рятувальниця, яка щойно дістала з-під завалів наляканого кота. Її обличчя сяє непідробною радістю, бо кожне врятоване дихання — це маленька перемога над великим злом. Це і є справжнє обличчя наших «янголів»: вони не просто виконують роботу, вони плекають життя у будь-яких його проявах, повертаючи нам віру в те, що добро завжди повертається.
THE ANGEL WHO SEES THE LIGHT
November 2025 · Photo by Sergeant of Civil-Military Cooperation Daryna Kachurova (78th Air Assault Brigade)
Valentyna Okhlopkova embodies today’s Ukraine, where individuals from all walks of life have stepped forward to defend their homes. Her journey — from organizing cultural events to serving in the Armed Forces — reflects a deeply personal calling.
In this image, we see a woman who brings together military discipline and the sensitivity of an artist. Her photographs speak of light and life, of courage and hope — of the Angels who sustain Ukraine through every hardship.
L’ANGE QUI VOIT LA LUMIÈRE
Novembre 2025 · Photo : sergente en coopération civilo-militaire Daryna Kachurova (78e brigade d’assaut aéroportée)
Valentyna Okhlopkova incarne l’Ukraine d’aujourd’hui, où chacun s’est levé pour défendre son foyer. Son parcours — de l’organisation d’événements culturels à l’engagement dans les forces armées — témoigne d’un appel intérieur profond.
Sur cette image, apparaît une femme qui unit la discipline militaire à la sensibilité d’une artiste. Ses photographies parlent de lumière et de vie, de courage et d’espoir — de ces Anges qui soutiennent l’Ukraine malgré les épreuves.
ЯНГОЛ, ЩО БАЧИТЬ СВІТЛО
Листопад, 2025. Автор сержант цивільно-військового співробітництва 78 ОДШБР Дарина Качурова
Валентина Охлопкова — уособлення сучасної України, де кожен став на захист свого дому. Її шлях від організації культурних подій до лав Збройних Сил — це історія про внутрішній поклик.
На цій світлині ми бачимо жінку, яка поєднує в собі військову дисципліну та чуйне серце митця. Її знімки про світло та життя, про мужність та надію. Про Ангелів, які тримають Україну попри всі негаразди.
Valentyna Okhlopkova embodies today’s Ukraine, where individuals from all walks of life have stepped forward to defend their homes. Her journey — from organizing cultural events to serving in the Armed Forces — reflects a deeply personal calling.
In this image, we see a woman who brings together military discipline and the sensitivity of an artist. Her photographs speak of light and life, of courage and hope — of the Angels who sustain Ukraine through every hardship.
L’ANGE QUI VOIT LA LUMIÈRE
Novembre 2025 · Photo : sergente en coopération civilo-militaire Daryna Kachurova (78e brigade d’assaut aéroportée)
Valentyna Okhlopkova incarne l’Ukraine d’aujourd’hui, où chacun s’est levé pour défendre son foyer. Son parcours — de l’organisation d’événements culturels à l’engagement dans les forces armées — témoigne d’un appel intérieur profond.
Sur cette image, apparaît une femme qui unit la discipline militaire à la sensibilité d’une artiste. Ses photographies parlent de lumière et de vie, de courage et d’espoir — de ces Anges qui soutiennent l’Ukraine malgré les épreuves.
ЯНГОЛ, ЩО БАЧИТЬ СВІТЛО
Листопад, 2025. Автор сержант цивільно-військового співробітництва 78 ОДШБР Дарина Качурова
Валентина Охлопкова — уособлення сучасної України, де кожен став на захист свого дому. Її шлях від організації культурних подій до лав Збройних Сил — це історія про внутрішній поклик.
На цій світлині ми бачимо жінку, яка поєднує в собі військову дисципліну та чуйне серце митця. Її знімки про світло та життя, про мужність та надію. Про Ангелів, які тримають Україну попри всі негаразди.
The Light of Identity
24 August 2023, Kyiv, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
Independence Day in a country fighting for its very existence. In a metro station — a place that became a refuge for thousands — a woman raises the national flag. Her confident stride and white clothing stand as a quiet defiance against fear and darkness.
This photograph speaks of self-determination that lives within each person. No siren can silence the dignity and pride of belonging. The “Angels of Light” are also those who sustain the spirit of a nation.
LA LUMIÈRE DE L’IDENTITÉ
24 août 2023, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Jour de l’Indépendance dans un pays qui lutte pour exister. Dans une station de métro devenue refuge, une femme lève le drapeau national. Sa démarche assurée et sa tenue blanche incarnent un défi silencieux face à la peur et à l’obscurité.
Cette photographie rappelle que la véritable indépendance vit en chacun de nous. Aucune sirène ne peut étouffer la dignité et la fierté d’un peuple. Les « Anges de Lumière » sont aussi ceux qui nourrissent l’âme d’une nation.
СВІТЛО ІДЕНТИЧНОСТІ
24.08.2023, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
День Незалежності в країні, що виборює своє право на буття. На станції столичного метро, яка стала для тисяч киян символом захисту, жінка підіймає національний прапор. Її впевнена хода та біле вбрання — це виклик темряві та страху. Це фото про те, що справжня незалежність живе всередині кожного з нас, і жодні сирени не здатні заглушити гордість за свою землю.
«Янголи світла» — це не тільки ті, хто рятує тіла, а й ті, хто підтримує вогонь національної душі, не даючи йому згаснути у найтемніші часи.
Independence Day in a country fighting for its very existence. In a metro station — a place that became a refuge for thousands — a woman raises the national flag. Her confident stride and white clothing stand as a quiet defiance against fear and darkness.
This photograph speaks of self-determination that lives within each person. No siren can silence the dignity and pride of belonging. The “Angels of Light” are also those who sustain the spirit of a nation.
LA LUMIÈRE DE L’IDENTITÉ
24 août 2023, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Jour de l’Indépendance dans un pays qui lutte pour exister. Dans une station de métro devenue refuge, une femme lève le drapeau national. Sa démarche assurée et sa tenue blanche incarnent un défi silencieux face à la peur et à l’obscurité.
Cette photographie rappelle que la véritable indépendance vit en chacun de nous. Aucune sirène ne peut étouffer la dignité et la fierté d’un peuple. Les « Anges de Lumière » sont aussi ceux qui nourrissent l’âme d’une nation.
СВІТЛО ІДЕНТИЧНОСТІ
24.08.2023, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
День Незалежності в країні, що виборює своє право на буття. На станції столичного метро, яка стала для тисяч киян символом захисту, жінка підіймає національний прапор. Її впевнена хода та біле вбрання — це виклик темряві та страху. Це фото про те, що справжня незалежність живе всередині кожного з нас, і жодні сирени не здатні заглушити гордість за свою землю.
«Янголи світла» — це не тільки ті, хто рятує тіла, а й ті, хто підтримує вогонь національної душі, не даючи йому згаснути у найтемніші часи.
The Strength of a Mother’s Faith: Waiting. Believing. Loving.
24 February 2026, Lausanne, Switzerland · Photo by Tetiana Yasna
Four years of war. Thousands of kilometres from home. Volunteer Viktoriia Shevchenko stands at a gathering in Lausanne, holding a portrait of her son Maksym, whose path remains obscured by war. He is among those who defended Ukraine, rescuing the wounded under fire and surviving against all odds.
Today, Viktoriia herself becomes a source of light for others — supporting, healing, and inspiring through her unwavering faith. Her belief stands as a shield over her family and her country.
This photograph speaks of the quiet heroism of waiting — of hope, of love, and of the life that will one day reunite families under a peaceful sky.
LA FORCE DE LA FOI MATERNELLE : ATTENDRE. CROIRE. AIMER.
24 février 2026, Lausanne, Suisse · Photo : Tetiana Yasna
Quatre années de guerre. Des milliers de kilomètres loin de chez soi. La volontaire Viktoriia Shevchenko participe à un rassemblement à Lausanne, tenant le portrait de son fils Maksym, dont le destin reste marqué par la guerre. Il fait partie de ceux qui ont défendu l’Ukraine, sauvant des vies sous le feu.
Aujourd’hui, Viktoriia devient elle-même une lumière pour les autres — soutenant et inspirant par sa foi inébranlable.
Cette image parle de l’héroïsme silencieux de l’attente, de l’espoir, de l’amour, et de la vie qui réunira un jour les familles sous un ciel apaisé.
СИЛА МАТЕРИНСЬКОЇ ВІРИ: ЧЕКАЮ. ВІРЮ. ЛЮБЛЮ.
24.02.2026, Лозанна, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
Чотири роки війни. Тисячі кілометрів від дому. Волонтерка Вікторія Шевченко на мітингу в Лозанні тримає портрет свого сина Максима, чий шлях зараз прихований туманом війни. Максим – один із тих "янголів", що стримував російську навалу, не зважаючи на різні обставини. Він під обстрілами виносив разом з побратимами поранених, й сам виповзав із пекла, стаючи невидимим для ворожих дронів.
Сьогодні Вікторія сама стає світлом для інших, рятує душі оточуючих своєю невтомною працею та вірою. Її віра — це непорушний щит, що тримає небо над її родиною та всією Україною.
Це фото про тиху героїку чекання. Про мрії, що обов’язково збудуться за родинним столом під мирним небом. Про перемогу життя, яку наближає кожна мати, що чекає...
Four years of war. Thousands of kilometres from home. Volunteer Viktoriia Shevchenko stands at a gathering in Lausanne, holding a portrait of her son Maksym, whose path remains obscured by war. He is among those who defended Ukraine, rescuing the wounded under fire and surviving against all odds.
Today, Viktoriia herself becomes a source of light for others — supporting, healing, and inspiring through her unwavering faith. Her belief stands as a shield over her family and her country.
This photograph speaks of the quiet heroism of waiting — of hope, of love, and of the life that will one day reunite families under a peaceful sky.
LA FORCE DE LA FOI MATERNELLE : ATTENDRE. CROIRE. AIMER.
24 février 2026, Lausanne, Suisse · Photo : Tetiana Yasna
Quatre années de guerre. Des milliers de kilomètres loin de chez soi. La volontaire Viktoriia Shevchenko participe à un rassemblement à Lausanne, tenant le portrait de son fils Maksym, dont le destin reste marqué par la guerre. Il fait partie de ceux qui ont défendu l’Ukraine, sauvant des vies sous le feu.
Aujourd’hui, Viktoriia devient elle-même une lumière pour les autres — soutenant et inspirant par sa foi inébranlable.
Cette image parle de l’héroïsme silencieux de l’attente, de l’espoir, de l’amour, et de la vie qui réunira un jour les familles sous un ciel apaisé.
СИЛА МАТЕРИНСЬКОЇ ВІРИ: ЧЕКАЮ. ВІРЮ. ЛЮБЛЮ.
24.02.2026, Лозанна, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
Чотири роки війни. Тисячі кілометрів від дому. Волонтерка Вікторія Шевченко на мітингу в Лозанні тримає портрет свого сина Максима, чий шлях зараз прихований туманом війни. Максим – один із тих "янголів", що стримував російську навалу, не зважаючи на різні обставини. Він під обстрілами виносив разом з побратимами поранених, й сам виповзав із пекла, стаючи невидимим для ворожих дронів.
Сьогодні Вікторія сама стає світлом для інших, рятує душі оточуючих своєю невтомною працею та вірою. Її віра — це непорушний щит, що тримає небо над її родиною та всією Україною.
Це фото про тиху героїку чекання. Про мрії, що обов’язково збудуться за родинним столом під мирним небом. Про перемогу життя, яку наближає кожна мати, що чекає...
Light Among the Ruins
2022, Yahidne, Chernihiv region, Ukraine. Photo by Jim Kay
The photograph shows a destroyed church in Yahidne after the village was liberated. Once a place of prayer and quiet reflection, it became a witness to occupation and devastation.
Volunteers from Kyiv brought humanitarian aid to the local residents. The surrounding village lies in ruins, marked by loss and grief.
Inside the church, amid debris and traces of destruction, another presence emerges — human care, support, and solidarity. Light falling through the broken walls surrounds the figures, becoming a symbol of hope and renewal.
This image speaks of how light is born even in the deepest darkness — and how it leads us forward.
LA LUMIÈRE AU CŒUR DES RUINES
2022, Yahidne, région de Tchernihiv, Ukraine. Photo : Jim Kay
Cette photographie montre une église détruite à Yahidne après la libération du village. Autrefois lieu de recueillement et de paix, elle est devenue témoin de l’occupation et de la dévastation.
Des volontaires venus de Kyiv ont apporté une aide humanitaire aux habitants. Le village environnant porte les traces visibles des pertes et de la souffrance.
À l’intérieur de l’église, parmi les débris et les marques de destruction, une autre réalité apparaît : celle de la présence humaine, du soutien et de la solidarité. La lumière qui traverse les murs brisés enveloppe les silhouettes, devenant un symbole d’espoir et de renouveau.
Cette image rappelle que même dans l’obscurité la plus profonde, la lumière trouve un chemin —
et nous guide vers l’avenir.
СВІТЛО СЕРЕД РУЇН
2022 рік, Ягідне, Чернігівщина, Україна. Автор Jim Kay
На фото — зруйнована церква в Ягідному після деокупації села. Простір, що колись був місцем молитви й тиші, зазнав спустошення та став свідком окупації.
Волонтери з Києва привезли гуманітарну допомогу місцевим жителям. Село довкола — у руїнах, позначене втратами й болем.
Усередині храму, серед уламків і слідів руйнування, з’являється інший вимір — людська присутність, підтримка, турбота. Світло, що падає крізь зруйновані стіни, огортає постаті, стаючи символом надії та відродження.
Це історія про те, що навіть у місцях глибокої темряви народжується світло.
І саме воно веде вперед.
The photograph shows a destroyed church in Yahidne after the village was liberated. Once a place of prayer and quiet reflection, it became a witness to occupation and devastation.
Volunteers from Kyiv brought humanitarian aid to the local residents. The surrounding village lies in ruins, marked by loss and grief.
Inside the church, amid debris and traces of destruction, another presence emerges — human care, support, and solidarity. Light falling through the broken walls surrounds the figures, becoming a symbol of hope and renewal.
This image speaks of how light is born even in the deepest darkness — and how it leads us forward.
LA LUMIÈRE AU CŒUR DES RUINES
2022, Yahidne, région de Tchernihiv, Ukraine. Photo : Jim Kay
Cette photographie montre une église détruite à Yahidne après la libération du village. Autrefois lieu de recueillement et de paix, elle est devenue témoin de l’occupation et de la dévastation.
Des volontaires venus de Kyiv ont apporté une aide humanitaire aux habitants. Le village environnant porte les traces visibles des pertes et de la souffrance.
À l’intérieur de l’église, parmi les débris et les marques de destruction, une autre réalité apparaît : celle de la présence humaine, du soutien et de la solidarité. La lumière qui traverse les murs brisés enveloppe les silhouettes, devenant un symbole d’espoir et de renouveau.
Cette image rappelle que même dans l’obscurité la plus profonde, la lumière trouve un chemin —
et nous guide vers l’avenir.
СВІТЛО СЕРЕД РУЇН
2022 рік, Ягідне, Чернігівщина, Україна. Автор Jim Kay
На фото — зруйнована церква в Ягідному після деокупації села. Простір, що колись був місцем молитви й тиші, зазнав спустошення та став свідком окупації.
Волонтери з Києва привезли гуманітарну допомогу місцевим жителям. Село довкола — у руїнах, позначене втратами й болем.
Усередині храму, серед уламків і слідів руйнування, з’являється інший вимір — людська присутність, підтримка, турбота. Світло, що падає крізь зруйновані стіни, огортає постаті, стаючи символом надії та відродження.
Це історія про те, що навіть у місцях глибокої темряви народжується світло.
І саме воно веде вперед.
A Path Across the Abyss
12 March 2022, Irpin, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
When bridges collapse, people take their place. Every minute here carried risk; every step across the shattered remains was a challenge. Soldiers and volunteers worked without rest, transforming a site of destruction into a corridor of life.
This photograph captures a moment of profound human solidarity, where the silence between explosions was filled with the focused breath of those who rescue — and those being rescued.
UN CHEMIN À TRAVERS L’ABÎME
12 mars 2022, Irpin, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Lorsque les ponts s’effondrent, ce sont les êtres humains qui les remplacent. Chaque minute était un risque, chaque pas sur les débris un défi. Militaires et volontaires ont travaillé sans relâche, transformant un lieu de destruction en un corridor de vie.
Cette image saisit un moment d’intense solidarité humaine, où le silence entre les explosions se remplissait de la respiration concentrée de celles et ceux qui sauvent — et de celles et ceux qui sont sauvés.
ШЛЯХ ЧЕРЕЗ БЕЗОДНЮ
12.03.2022, Ірпінь, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Коли мости руйнуються, їх замінюють люди. Кожна хвилина на цьому місці була ризиком, кожен крок по уламках мосту — викликом. Військові та волонтери працювали без перепочинку, перетворюючи місце катастрофи на коридор життя. Це фото фіксує момент найвищої людської солідарності, де тиша між вибухами заповнювалася зосередженим диханням тих, хто рятує, і тих, кого рятують.
When bridges collapse, people take their place. Every minute here carried risk; every step across the shattered remains was a challenge. Soldiers and volunteers worked without rest, transforming a site of destruction into a corridor of life.
This photograph captures a moment of profound human solidarity, where the silence between explosions was filled with the focused breath of those who rescue — and those being rescued.
UN CHEMIN À TRAVERS L’ABÎME
12 mars 2022, Irpin, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Lorsque les ponts s’effondrent, ce sont les êtres humains qui les remplacent. Chaque minute était un risque, chaque pas sur les débris un défi. Militaires et volontaires ont travaillé sans relâche, transformant un lieu de destruction en un corridor de vie.
Cette image saisit un moment d’intense solidarité humaine, où le silence entre les explosions se remplissait de la respiration concentrée de celles et ceux qui sauvent — et de celles et ceux qui sont sauvés.
ШЛЯХ ЧЕРЕЗ БЕЗОДНЮ
12.03.2022, Ірпінь, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Коли мости руйнуються, їх замінюють люди. Кожна хвилина на цьому місці була ризиком, кожен крок по уламках мосту — викликом. Військові та волонтери працювали без перепочинку, перетворюючи місце катастрофи на коридор життя. Це фото фіксує момент найвищої людської солідарності, де тиша між вибухами заповнювалася зосередженим диханням тих, хто рятує, і тих, кого рятують.
Those Who Weave Protection
5 March 2026, Nyon, Switzerland. Photo by Tetiana Yasna
The photograph shows women in the peaceful town of Nyon who contribute, day after day, to an unseen support of soldiers on the front line. Within the association “Vdoma”, they handcraft camouflage nets that are later sent to Ukraine as part of humanitarian aid.
This initiative connects people across Ukraine and Europe — wherever there is a willingness to help. Alongside the nets, other handmade items are created: socks, belts, covers — all made with care and heartfelt emotion for those on the front line.
In the background, a dugout covered with a similar net evokes the destination of this work. It is a story of a community and silent dedication — of people who come together in their free time to offer protection, support, and care.
Their work may remain invisible, but it becomes part of a security that saves lives.
CELLES QUI TISSENT LA PROTECTION
5 mars 2026, Nyon, Suisse. Photo : Tetiana Yasna
La photographie montre des femmes qui, dans la ville paisible de Nyon, participent chaque jour à un front invisible de solidarité. Au sein de l’association Vdoma, elles confectionnent à la main des filets de camouflage envoyés en Ukraine avec l’aide humanitaire.
Ce projet relie des personnes à travers l’Ukraine et l’Europe — partout où existe la volonté d’aider. Aux côtés des filets naissent aussi d’autres objets : chaussettes, ceintures, protections — réalisés avec soin et chaleur pour ceux qui se trouvent en première ligne.
En arrière-plan, un abri recouvert d’un filet similaire évoque la destination de ce travail. C’est une histoire de communauté et d’engagement discret — de personnes qui se réunissent, sur leur temps libre, pour protéger et soutenir.
Un travail peu visible, mais essentiel — qui contribue à sauver des vies.
ТІ, ЩО ПЛЕТУТЬ ЗАХИСТ
05.03.2026, Ньон, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
На світлині — жінки, які у мирному місті Ньон щодня творять невидимий фронт допомоги. В асоціації Vdoma вони власноруч плетуть маскувальні сітки, що згодом вирушають в Україну разом із гуманітарними перевезеннями. Цей проєкт об’єднує людей у різних містах України та Європи — скрізь, де є бажання допомагати. Поруч із сітками народжуються й інші речі — шкарпетки, пояси, кавери — створені з турботою і теплом для тих, хто на передовій.
Фоном зображено бліндаж, вкритий такою ж сіткою — символ того, куди саме прямує ця праця. Це історія про силу спільноти й тиху відданість: про людей, які у свій вільний час об’єднуються, щоб захистити, зігріти й підтримати. Їхня робота непомітна, але вона стає частиною захисту, що рятує життя.
The photograph shows women in the peaceful town of Nyon who contribute, day after day, to an unseen support of soldiers on the front line. Within the association “Vdoma”, they handcraft camouflage nets that are later sent to Ukraine as part of humanitarian aid.
This initiative connects people across Ukraine and Europe — wherever there is a willingness to help. Alongside the nets, other handmade items are created: socks, belts, covers — all made with care and heartfelt emotion for those on the front line.
In the background, a dugout covered with a similar net evokes the destination of this work. It is a story of a community and silent dedication — of people who come together in their free time to offer protection, support, and care.
Their work may remain invisible, but it becomes part of a security that saves lives.
CELLES QUI TISSENT LA PROTECTION
5 mars 2026, Nyon, Suisse. Photo : Tetiana Yasna
La photographie montre des femmes qui, dans la ville paisible de Nyon, participent chaque jour à un front invisible de solidarité. Au sein de l’association Vdoma, elles confectionnent à la main des filets de camouflage envoyés en Ukraine avec l’aide humanitaire.
Ce projet relie des personnes à travers l’Ukraine et l’Europe — partout où existe la volonté d’aider. Aux côtés des filets naissent aussi d’autres objets : chaussettes, ceintures, protections — réalisés avec soin et chaleur pour ceux qui se trouvent en première ligne.
En arrière-plan, un abri recouvert d’un filet similaire évoque la destination de ce travail. C’est une histoire de communauté et d’engagement discret — de personnes qui se réunissent, sur leur temps libre, pour protéger et soutenir.
Un travail peu visible, mais essentiel — qui contribue à sauver des vies.
ТІ, ЩО ПЛЕТУТЬ ЗАХИСТ
05.03.2026, Ньон, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
На світлині — жінки, які у мирному місті Ньон щодня творять невидимий фронт допомоги. В асоціації Vdoma вони власноруч плетуть маскувальні сітки, що згодом вирушають в Україну разом із гуманітарними перевезеннями. Цей проєкт об’єднує людей у різних містах України та Європи — скрізь, де є бажання допомагати. Поруч із сітками народжуються й інші речі — шкарпетки, пояси, кавери — створені з турботою і теплом для тих, хто на передовій.
Фоном зображено бліндаж, вкритий такою ж сіткою — символ того, куди саме прямує ця праця. Це історія про силу спільноти й тиху відданість: про людей, які у свій вільний час об’єднуються, щоб захистити, зігріти й підтримати. Їхня робота непомітна, але вона стає частиною захисту, що рятує життя.
A Mother’s Kiss
2022, Kyiv, Ukraine. Photo by Jim Kay
The photograph shows Zoia Plotnikova with her younger son. Since the beginning of the full-scale invasion, she has been a volunteer at a humanitarian hub, coordinating the collection and delivery of medical supplies across Ukraine.
In her civilian life, Zoia was a yoga instructor. In September 2022, she volunteered to join her country’s defense forces as a medic. Along with her unit, she was among the last to leave Bakhmut.
This image captures a moment of tenderness — a mother’s kiss, filled with love, faith, and quiet strength. Wrapped in the Ukrainian flag, she represents thousands of women who stood up to defend the future of their children.
It is a story of love that gives strength to endure —and of hope that leads forward.
LE BAISER D’UNE MÈRE
2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Jim Kay
Cette image montre Zoia Plotnikova avec son plus jeune fils. Depuis le début de l’invasion à grande échelle, elle s’est engagée comme volontaire dans un centre humanitaire, coordonnant l’envoi de matériel médical à travers toute l’Ukraine.
Dans sa vie d’avant, Zoia était professeure de yoga. En septembre 2022, elle a choisi de s’engager comme soignante pour défendre son pays. Avec son unité, elle a été parmi les dernières à quitter Bakhmout.
Cette photographie saisit un instant de tendresse — un baiser maternel, empreint d’amour, de foi et de force intérieure. Enveloppée dans le drapeau ukrainien, elle incarne ces milliers de femmes qui se lèvent pour protéger l’avenir de leurs enfants.
C’est une histoire d’amour qui donne la force de résister —et d’espoir qui guide vers l’avenir.
МАМИН ПОЦІЛУНОК
2022, Київ, Україна. Автор Jim Kay
На світлині — Зоя Плотнікова разом зі своїм молодшим сином. Від початку повномасштабного вторгнення вона стала волонтеркою гуманітарного хабу, організовуючи збір і відправку медичних вантажів по всій Україні.
У мирному житті Зоя була тренеркою з йоги. Та вже у вересні 2022 року добровільно стала на захист країни як медикиня. Разом із побратимами вона залишала Бахмут серед останніх.
Цей кадр зберігає мить ніжності — материнський поцілунок, сповнений любові, віри та внутрішньої сили. Огорнута українським прапором, вона уособлює тисячі жінок, які стали на захист майбутнього своїх дітей.
Це історія про любов, що дає силу боротися —і про надію, яка веде вперед.
The photograph shows Zoia Plotnikova with her younger son. Since the beginning of the full-scale invasion, she has been a volunteer at a humanitarian hub, coordinating the collection and delivery of medical supplies across Ukraine.
In her civilian life, Zoia was a yoga instructor. In September 2022, she volunteered to join her country’s defense forces as a medic. Along with her unit, she was among the last to leave Bakhmut.
This image captures a moment of tenderness — a mother’s kiss, filled with love, faith, and quiet strength. Wrapped in the Ukrainian flag, she represents thousands of women who stood up to defend the future of their children.
It is a story of love that gives strength to endure —and of hope that leads forward.
LE BAISER D’UNE MÈRE
2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Jim Kay
Cette image montre Zoia Plotnikova avec son plus jeune fils. Depuis le début de l’invasion à grande échelle, elle s’est engagée comme volontaire dans un centre humanitaire, coordonnant l’envoi de matériel médical à travers toute l’Ukraine.
Dans sa vie d’avant, Zoia était professeure de yoga. En septembre 2022, elle a choisi de s’engager comme soignante pour défendre son pays. Avec son unité, elle a été parmi les dernières à quitter Bakhmout.
Cette photographie saisit un instant de tendresse — un baiser maternel, empreint d’amour, de foi et de force intérieure. Enveloppée dans le drapeau ukrainien, elle incarne ces milliers de femmes qui se lèvent pour protéger l’avenir de leurs enfants.
C’est une histoire d’amour qui donne la force de résister —et d’espoir qui guide vers l’avenir.
МАМИН ПОЦІЛУНОК
2022, Київ, Україна. Автор Jim Kay
На світлині — Зоя Плотнікова разом зі своїм молодшим сином. Від початку повномасштабного вторгнення вона стала волонтеркою гуманітарного хабу, організовуючи збір і відправку медичних вантажів по всій Україні.
У мирному житті Зоя була тренеркою з йоги. Та вже у вересні 2022 року добровільно стала на захист країни як медикиня. Разом із побратимами вона залишала Бахмут серед останніх.
Цей кадр зберігає мить ніжності — материнський поцілунок, сповнений любові, віри та внутрішньої сили. Огорнута українським прапором, вона уособлює тисячі жінок, які стали на захист майбутнього своїх дітей.
Це історія про любов, що дає силу боротися —і про надію, яка веде вперед.
Okhmatdyt. A Living Chain of Care
8 July 2024, Kyiv, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
This image is not only about destruction, but about extraordinary human effort. A Russian Kh-101 missile struck a place where hope resides, yet it could not destroy the foundation of dignity. Dozens of people, united in a single impulse, rushed to help — transforming a site of tragedy into a symbol of unwavering solidarity.
Each brick passed from hand to hand becomes a quiet prayer, and at the same time, an act of resistance against the darkness that threatens what is most precious.
OKHMATDYT. UNE CHAÎNE VIVANTE DE SOLIDARITÉ
8 juillet 2024, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Cette image ne parle pas seulement de destruction, mais d’un effort humain hors du commun. Un missile russe Kh-101 a frappé un lieu où vit l’espoir, sans parvenir à détruire le fondement de la dignité. Des dizaines de personnes, unies dans un même élan, se sont précipitées pour aider, transformant un lieu de tragédie en symbole de solidarité indéfectible.
Chaque brique transmise de main en main devient une prière silencieuse, mais aussi un acte de résistance face à l’obscurité qui menace ce qu’il y a de plus précieux.
ОХМАТДИТ. ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ НЕБАЙДУЖОСТІ
08.07.2024, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Цей кадр — не про руйнування, а про надлюдські зусилля. Російська ракета Х-101 поцілила у місце, де панує надія, але вона не змогла зруйнувати фундамент нашої гідності. Десятки людей у єдиному пориві кинулися на допомогу, перетворюючи місце трагедії на символ незламної солідарності. Кожна цеглина, передана з рук у руки, — це тиха молитва і водночас акт запеклого опору темряві, яка зазіхає на найцінніше.
This image is not only about destruction, but about extraordinary human effort. A Russian Kh-101 missile struck a place where hope resides, yet it could not destroy the foundation of dignity. Dozens of people, united in a single impulse, rushed to help — transforming a site of tragedy into a symbol of unwavering solidarity.
Each brick passed from hand to hand becomes a quiet prayer, and at the same time, an act of resistance against the darkness that threatens what is most precious.
OKHMATDYT. UNE CHAÎNE VIVANTE DE SOLIDARITÉ
8 juillet 2024, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Cette image ne parle pas seulement de destruction, mais d’un effort humain hors du commun. Un missile russe Kh-101 a frappé un lieu où vit l’espoir, sans parvenir à détruire le fondement de la dignité. Des dizaines de personnes, unies dans un même élan, se sont précipitées pour aider, transformant un lieu de tragédie en symbole de solidarité indéfectible.
Chaque brique transmise de main en main devient une prière silencieuse, mais aussi un acte de résistance face à l’obscurité qui menace ce qu’il y a de plus précieux.
ОХМАТДИТ. ЖИВИЙ ЛАНЦЮГ НЕБАЙДУЖОСТІ
08.07.2024, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Цей кадр — не про руйнування, а про надлюдські зусилля. Російська ракета Х-101 поцілила у місце, де панує надія, але вона не змогла зруйнувати фундамент нашої гідності. Десятки людей у єдиному пориві кинулися на допомогу, перетворюючи місце трагедії на символ незламної солідарності. Кожна цеглина, передана з рук у руки, — це тиха молитва і водночас акт запеклого опору темряві, яка зазіхає на найцінніше.
Rays in the Twilight of Ruins
6 April 2022, Borodianka, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
The reflective stripes on the rescuers’ uniforms are the only elements that shine brightly amid the grey dust of a shattered city.
The image shows rescue workers operating at the site of large-scale destruction in Borodianka. They are the first to enter places the world hesitates to look at. This is a testimony to the dedication and sacrifice of those who protect civilians — not only from violence, but from oblivion — restoring names and faces from beneath the ruins of war.
RAYONS DANS LE CRÉPUSCULE DES RUINES
6 avril 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Les bandes réfléchissantes sur les uniformes des sauveteurs sont les seules à briller dans la poussière grise d’une ville détruite.
L’image montre des équipes de secours à l’œuvre sur un site de destructions massives à Borodianka. Ils sont les premiers à entrer là où le monde hésite à regarder. Ce témoignage met en lumière l’engagement et le sacrifice de celles et ceux qui protègent les civils — non seulement de la violence, mais aussi de l’oubli — en redonnant noms et visages aux personnes ensevelies sous les ruines.
ПРОМЕНІ У СУТІНКАХ РУЇН
06.04.2022, Бородянка, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Світловідбивальні смуги на формі рятувальників — єдине, що яскраво сяє серед сірого пилу зруйнованого міста.
На фото — рятувальники, які працюють на місці масових руйнувань у Бородянці. Вони — перші, хто приходить туди, куди боїться зазирати світ. Це свідчення про відданість і жертовність тих, хто захищає цивільних не лише від куль, а й від забуття, повертаючи імена та обличчя з-під руїн війни.
The reflective stripes on the rescuers’ uniforms are the only elements that shine brightly amid the grey dust of a shattered city.
The image shows rescue workers operating at the site of large-scale destruction in Borodianka. They are the first to enter places the world hesitates to look at. This is a testimony to the dedication and sacrifice of those who protect civilians — not only from violence, but from oblivion — restoring names and faces from beneath the ruins of war.
RAYONS DANS LE CRÉPUSCULE DES RUINES
6 avril 2022, Borodianka, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Les bandes réfléchissantes sur les uniformes des sauveteurs sont les seules à briller dans la poussière grise d’une ville détruite.
L’image montre des équipes de secours à l’œuvre sur un site de destructions massives à Borodianka. Ils sont les premiers à entrer là où le monde hésite à regarder. Ce témoignage met en lumière l’engagement et le sacrifice de celles et ceux qui protègent les civils — non seulement de la violence, mais aussi de l’oubli — en redonnant noms et visages aux personnes ensevelies sous les ruines.
ПРОМЕНІ У СУТІНКАХ РУЇН
06.04.2022, Бородянка, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Світловідбивальні смуги на формі рятувальників — єдине, що яскраво сяє серед сірого пилу зруйнованого міста.
На фото — рятувальники, які працюють на місці масових руйнувань у Бородянці. Вони — перші, хто приходить туди, куди боїться зазирати світ. Це свідчення про відданість і жертовність тих, хто захищає цивільних не лише від куль, а й від забуття, повертаючи імена та обличчя з-під руїн війни.
Angel in an Armor of Ice
Winter 2026, Poltava region, Ukraine. Photo by Olha Serafymovych
The photograph shows Serhii Morhun, a colonel of the civil protection service, awarded the Order “For Courage,” III degree. The image captures a moment during an emergency response operation in extreme winter conditions.
When water meets fire in freezing temperatures, protective gear quickly turns into a heavy shell of ice. Every movement becomes a challenge, every breath an effort.
Within the context of the exhibition, he embodies a “guardian angel” — a figure whose resilience withstands even the forces of nature. His light is the warmth that sustains hope for those awaiting rescue.
UN ANGE EN ARMURE DE GLACE
Hiver 2026, région de Poltava, Ukraine. Photo : Olha Serafymovych
La photographie montre Serhii Morhun, colonel du service de protection civile, décoré de l’ordre « Pour le courage » (IIIᵉ degré). L’image a été prise lors d’une intervention d’urgence dans des conditions de froid extrême.
Lorsque l’eau rencontre le feu par des températures glaciales, l’équipement de protection se transforme rapidement en une lourde couche de glace. Chaque mouvement devient difficile, chaque respiration demande un effort.
Dans le cadre de l’exposition, il incarne un « ange gardien » — une figure dont la résilience dépasse les éléments. Sa lumière est celle d’une chaleur humaine qui maintient l’espoir de ceux qui attendent secours.
ЯНГОЛ У КРИЖАНІЙ БРОНІ
Зима 2026, Полтава, Україна. Автор Ольга Серафимович, пресофіцерка ДСНС Дніпропетровщини
На світлині — Сергій Моргун, полковник служби цивільного захисту, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Кадр зафіксував мить ліквідації надзвичайної ситуації на Полтавщині в умовах екстремального морозу. Коли вода зустрічається з вогнем у люту холоднечу, захисне спорядження за лічені хвилини перетворюється на важку крижану оболонку. Кожен рух стає викликом, кожен подих — боротьбою. У контексті виставки Сергій уособлює «Янгола-охоронця», чия незламність сильніша за стихії. Його світло — це тепло серця, яке не дає замерзнути надії тих, хто чекає на порятунок.
The photograph shows Serhii Morhun, a colonel of the civil protection service, awarded the Order “For Courage,” III degree. The image captures a moment during an emergency response operation in extreme winter conditions.
When water meets fire in freezing temperatures, protective gear quickly turns into a heavy shell of ice. Every movement becomes a challenge, every breath an effort.
Within the context of the exhibition, he embodies a “guardian angel” — a figure whose resilience withstands even the forces of nature. His light is the warmth that sustains hope for those awaiting rescue.
UN ANGE EN ARMURE DE GLACE
Hiver 2026, région de Poltava, Ukraine. Photo : Olha Serafymovych
La photographie montre Serhii Morhun, colonel du service de protection civile, décoré de l’ordre « Pour le courage » (IIIᵉ degré). L’image a été prise lors d’une intervention d’urgence dans des conditions de froid extrême.
Lorsque l’eau rencontre le feu par des températures glaciales, l’équipement de protection se transforme rapidement en une lourde couche de glace. Chaque mouvement devient difficile, chaque respiration demande un effort.
Dans le cadre de l’exposition, il incarne un « ange gardien » — une figure dont la résilience dépasse les éléments. Sa lumière est celle d’une chaleur humaine qui maintient l’espoir de ceux qui attendent secours.
ЯНГОЛ У КРИЖАНІЙ БРОНІ
Зима 2026, Полтава, Україна. Автор Ольга Серафимович, пресофіцерка ДСНС Дніпропетровщини
На світлині — Сергій Моргун, полковник служби цивільного захисту, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Кадр зафіксував мить ліквідації надзвичайної ситуації на Полтавщині в умовах екстремального морозу. Коли вода зустрічається з вогнем у люту холоднечу, захисне спорядження за лічені хвилини перетворюється на важку крижану оболонку. Кожен рух стає викликом, кожен подих — боротьбою. У контексті виставки Сергій уособлює «Янгола-охоронця», чия незламність сильніша за стихії. Його світло — це тепло серця, яке не дає замерзнути надії тих, хто чекає на порятунок.
Spring Underground
March 2022, Kyiv, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
A bunker becomes a home when it is filled with the smell of a warm meal and the fragrance of flowers. The photograph shows police officers who, during the darkest days of the capital’s defense, created moments of comfort for those returning from combat missions.
Flowers beside uniforms are more than a festive gesture — they are a quiet manifesto: humanity cannot be sealed underground. The Angels of Light do not only protect — they bring warmth.
LE PRINTEMPS SOUS TERRE
Mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Un bunker devient un lieu de vie lorsqu’il s’emplit de l’odeur d’un repas chaud et du parfum des fleurs. Sur cette photographie, des policiers créent des instants de réconfort pour celles et ceux qui reviennent des missions, au cœur des jours les plus sombres de la défense de la capitale.
Les fleurs aux côtés des uniformes ne sont pas un simple geste symbolique — elles affirment que l’humanité ne peut être enfermée sous terre. Les Anges de Lumière ne font pas que protéger : ils réchauffent.
ВЕСНА У ПІДЗЕМЕЛЛІ
Березень 2022, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Бункер стає домом, коли в ньому з’являється запах гарячої вечері та аромат квітів. На фото — поліцейські, які у найтемніші дні оборони столиці створюють затишок для тих, хто щойно повернувся з бойового завдання. Квіти поруч із одностроєм — це не просто жест до свята, це маніфест того, що людяність неможливо законсервувати під землею. Янголи світла не лише захищають, вони зігрівають.
A bunker becomes a home when it is filled with the smell of a warm meal and the fragrance of flowers. The photograph shows police officers who, during the darkest days of the capital’s defense, created moments of comfort for those returning from combat missions.
Flowers beside uniforms are more than a festive gesture — they are a quiet manifesto: humanity cannot be sealed underground. The Angels of Light do not only protect — they bring warmth.
LE PRINTEMPS SOUS TERRE
Mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Un bunker devient un lieu de vie lorsqu’il s’emplit de l’odeur d’un repas chaud et du parfum des fleurs. Sur cette photographie, des policiers créent des instants de réconfort pour celles et ceux qui reviennent des missions, au cœur des jours les plus sombres de la défense de la capitale.
Les fleurs aux côtés des uniformes ne sont pas un simple geste symbolique — elles affirment que l’humanité ne peut être enfermée sous terre. Les Anges de Lumière ne font pas que protéger : ils réchauffent.
ВЕСНА У ПІДЗЕМЕЛЛІ
Березень 2022, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Бункер стає домом, коли в ньому з’являється запах гарячої вечері та аромат квітів. На фото — поліцейські, які у найтемніші дні оборони столиці створюють затишок для тих, хто щойно повернувся з бойового завдання. Квіти поруч із одностроєм — це не просто жест до свята, це маніфест того, що людяність неможливо законсервувати під землею. Янголи світла не лише захищають, вони зігрівають.
Red — The Colour of Hope
18 March 2022, Kyiv, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
When everything turns grey with dust and concrete, the bright colours of rescuers become beacons for those in need. The image shows a medic tending to a young girl who was wounded during yet another shelling of a residential neighborhood in the capital.
This moment of focused tenderness amid chaos reminds us that the “Angels of Light” are always near. They prevent pain from turning into despair, healing the wounds of both the city and its people.
ROUGE — COULEUR DE L’ESPOIR
18 mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Lorsque tout devient gris de poussière et de béton, les couleurs vives des sauveteurs deviennent des repères pour les victimes en détresse. L’image montre un médecin portant secours à une jeune fille blessée lors d’un bombardement d’un quartier résidentiel.
Ce moment de tendresse concentrée au cœur du chaos rappelle que les « Anges de Lumière » sont toujours présents. Ils empêchent la douleur de se transformer en désespoir, soignant les blessures des villes et des êtres.
ЧЕРВОНИЙ — КОЛІР НАДІЇ
18.03.2022, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Коли навколо все стає сірим від пилу та бетону, яскраві кольори рятувальників стають орієнтирами для тих, хто потрапив у біду. На фото — медик надає допомогу дівчинці, пораненій під час чергового обстрілу житлового кварталу столиці. Ця мить зосередженої ніжності посеред хаосу — свідчення того, що «Янголи світла» завжди поруч. Вони не дають болю перетворитися на відчай, загоюючи рани міста та його людей.
When everything turns grey with dust and concrete, the bright colours of rescuers become beacons for those in need. The image shows a medic tending to a young girl who was wounded during yet another shelling of a residential neighborhood in the capital.
This moment of focused tenderness amid chaos reminds us that the “Angels of Light” are always near. They prevent pain from turning into despair, healing the wounds of both the city and its people.
ROUGE — COULEUR DE L’ESPOIR
18 mars 2022, Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Lorsque tout devient gris de poussière et de béton, les couleurs vives des sauveteurs deviennent des repères pour les victimes en détresse. L’image montre un médecin portant secours à une jeune fille blessée lors d’un bombardement d’un quartier résidentiel.
Ce moment de tendresse concentrée au cœur du chaos rappelle que les « Anges de Lumière » sont toujours présents. Ils empêchent la douleur de se transformer en désespoir, soignant les blessures des villes et des êtres.
ЧЕРВОНИЙ — КОЛІР НАДІЇ
18.03.2022, Київ, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Коли навколо все стає сірим від пилу та бетону, яскраві кольори рятувальників стають орієнтирами для тих, хто потрапив у біду. На фото — медик надає допомогу дівчинці, пораненій під час чергового обстрілу житлового кварталу столиці. Ця мить зосередженої ніжності посеред хаосу — свідчення того, що «Янголи світла» завжди поруч. Вони не дають болю перетворитися на відчай, загоюючи рани міста та його людей.
At the Edge of the Possible
30 May 2024, Zaporizhzhia, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
In hospitals close to the front line, time is measured not in hours, but in heartbeats. The image shows surgeons in Zaporizhzhia whose hands and determination became the last barrier between life and death for a Ukrainian soldier.
Tired eyes above masks, precise movements despite exhaustion — this is the true cost of resilience. When the medical system operates under extreme pressure, these individuals become pillars, carrying the fragile light of human life on their shoulders.
AUX LIMITES DU POSSIBLE
30 mai 2024, Zaporijjia, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Dans les hôpitaux proches du front, le temps ne se mesure pas en heures, mais en battements de cœur. L’image montre des chirurgiens à Zaporijjia, dont les mains et la détermination constituent la dernière barrière entre la vie et la mort pour un soldat ukrainien.
Des regards fatigués au-dessus des masques, des gestes précis malgré l’épuisement — voilà le véritable prix de la résilience. Lorsque le système médical fonctionne à la limite de ses capacités, ces femmes et ces hommes deviennent les piliers qui soutiennent la fragile lumière de la vie humaine.
НА МЕЖІ МОЖЛИВОГО
30.05.2024, Запоріжжя, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
У лікарнях поблизу фронту час вимірюється не годинами, а серцебиттям пацієнта. На фото — хірурги в Запоріжжі, чиї руки та воля стали останньою перепоною між життям і смертю для українського воїна. Втомлені очі над масками, точні рухи крізь виснаження — це і є справжня ціна нашої незламності. Коли медична система працює на межі перевантаження, ці люди стають атлантами, що тримають на своїх плечах крихке світло людського життя.
In hospitals close to the front line, time is measured not in hours, but in heartbeats. The image shows surgeons in Zaporizhzhia whose hands and determination became the last barrier between life and death for a Ukrainian soldier.
Tired eyes above masks, precise movements despite exhaustion — this is the true cost of resilience. When the medical system operates under extreme pressure, these individuals become pillars, carrying the fragile light of human life on their shoulders.
AUX LIMITES DU POSSIBLE
30 mai 2024, Zaporijjia, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Dans les hôpitaux proches du front, le temps ne se mesure pas en heures, mais en battements de cœur. L’image montre des chirurgiens à Zaporijjia, dont les mains et la détermination constituent la dernière barrière entre la vie et la mort pour un soldat ukrainien.
Des regards fatigués au-dessus des masques, des gestes précis malgré l’épuisement — voilà le véritable prix de la résilience. Lorsque le système médical fonctionne à la limite de ses capacités, ces femmes et ces hommes deviennent les piliers qui soutiennent la fragile lumière de la vie humaine.
НА МЕЖІ МОЖЛИВОГО
30.05.2024, Запоріжжя, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
У лікарнях поблизу фронту час вимірюється не годинами, а серцебиттям пацієнта. На фото — хірурги в Запоріжжі, чиї руки та воля стали останньою перепоною між життям і смертю для українського воїна. Втомлені очі над масками, точні рухи крізь виснаження — це і є справжня ціна нашої незламності. Коли медична система працює на межі перевантаження, ці люди стають атлантами, що тримають на своїх плечах крихке світло людського життя.
The Cost of Saving Lives
23 May 2024, Boyarka, Kyiv region, Ukraine · Photo by Eduard Kryzhanivskyi
An operating room in a children’s hospital in Boyarka. During the darkest months of the war, this place became a point of light for hundreds of people. Doctors who refused to leave their patients worked under the sound of shelling, saving every life brought to the hospital bed table.
No loss. No step back. This is a testimony to extraordinary dedication — the kind that transforms an ordinary person into a symbol of hope.
LE PRIX DU SAUVETAGE
23 mai 2024, Boïarka, région de Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Une salle d’opération dans un hôpital pédiatrique de Boïarka. Pendant les mois les plus sombres de la guerre, cet espace est devenu un point de lumière pour des centaines de personnes. Des médecins, refusant d’abandonner leurs patients, ont travaillé sous les bombardements pour sauver chaque vie confiée à leurs soins.
Aucune perte. Aucun recul. Ce témoignage révèle un engagement exceptionnel — celui qui transforme une personne ordinaire en symbole d’espoir.
ЦІНА ПОРЯТУНКУ
23.05.2024, Боярка, Київщина, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Операційна в дитячій лікарні міста Боярка. У найтемніші місяці війни це місце стало точкою світла для сотень людей. Лікарі, які відмовилися залишати пацієнтів, працювали під звуки обстрілів, рятуючи життя кожного, хто потрапляв на цей стіл. Жодної смерті, жодного кроку назад. Це свідчення про неймовірну відданість справі, яка перетворює звичайну людину на символ надії.
An operating room in a children’s hospital in Boyarka. During the darkest months of the war, this place became a point of light for hundreds of people. Doctors who refused to leave their patients worked under the sound of shelling, saving every life brought to the hospital bed table.
No loss. No step back. This is a testimony to extraordinary dedication — the kind that transforms an ordinary person into a symbol of hope.
LE PRIX DU SAUVETAGE
23 mai 2024, Boïarka, région de Kyiv, Ukraine · Photo : Eduard Kryzhanivskyi
Une salle d’opération dans un hôpital pédiatrique de Boïarka. Pendant les mois les plus sombres de la guerre, cet espace est devenu un point de lumière pour des centaines de personnes. Des médecins, refusant d’abandonner leurs patients, ont travaillé sous les bombardements pour sauver chaque vie confiée à leurs soins.
Aucune perte. Aucun recul. Ce témoignage révèle un engagement exceptionnel — celui qui transforme une personne ordinaire en symbole d’espoir.
ЦІНА ПОРЯТУНКУ
23.05.2024, Боярка, Київщина, Україна. Автор Eduard Kryzhanivskyi
Операційна в дитячій лікарні міста Боярка. У найтемніші місяці війни це місце стало точкою світла для сотень людей. Лікарі, які відмовилися залишати пацієнтів, працювали під звуки обстрілів, рятуючи життя кожного, хто потрапляв на цей стіл. Жодної смерті, жодного кроку назад. Це свідчення про неймовірну відданість справі, яка перетворює звичайну людину на символ надії.
In Defense of Life
22 February 2026, Lausanne, Switzerland. Photo by Tetiana Yasna
In the photograph is military doctor Oleksii Volkov, who served on some of the most intense fronts of the war from the opposing assaults in the Kherson region to the strategic resistance of eastern Ukraine. As a combat medic, he saved countless lives under fire.
His service is a story not only of courage, but also of the sacrifice required for every life saved.
After numerous hospitalizations and severe psychological trauma (PTSD), he was demobilized in 2025 and came to Switzerland for rehabilitation.
In the image, he holds a Ukrainian flag signed by his fellow soldiers — a symbol of the country he defended. Behind him, a semi-transparent military hospital appears in muted tones, like a flashback that remains with him. This is the portrait of a person who continues his fight — now for recovery and for his future.
A story about those who save lives while risking their own. About strength that is not always visible. About memory’s that cannot be erased. And about hope — even after the darkest moments.
DÉFENDRE LA VIE
22 février 2026, Lausanne, Suisse. Photo : Tetiana Yasna
Cette photographie présente Oleksii Volkov, médecin militaire ayant servi dans des zones parmi les plus éprouvantes — des opérations dans la région de Kherson à la défense de l’est de l’Ukraine. En tant que soignant en première ligne, il a sauvé de nombreuses vies.
Son parcours témoigne non seulement de courage, , mais aussi du prix humain associé à chaque vie sauvée.
Après de multiples hospitalisations et de lourds traumatismes psychologiques, il a été démobilisé en 2025 et est venu en Suisse pour sa rééducation. Sur l’image, il tient un drapeau ukrainien signé par ses compagnons d’armes — symbole du pays qu’il a défendu. Derrière lui apparaît, en transparence, un hôpital militaire aux tons gris, comme un souvenir qui ne le quitte pas.
Le portrait d’un homme qui poursuit son combat — désormais pour sa reconstruction et son avenir.
Une histoire de celles et ceux qui sauvent des vies en risquant la leur.
D’une force souvent invisible.
D’une mémoire indélébile.
Et d’un espoir — même après les moments les plus sombres.
НА ЗАХИСТІ ЖИТТЯ
22.02. 2026, Лозанна, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
На світлині — військовий лікар Олексій Волков, який пройшов найгарячіші напрямки війни — від штурмів Херсонщини до оборони сходу України. Як бойовий медик, він врятував безліч життів під обстрілами.
Після численних госпіталізацій і важких психологічних травм він був демобілізований у 2025 році та прибув до Швейцарії на реабілітацію. На фото він тримає прапор України з підписами побратимів — символ країни, за яку він боровся, а позаду — напівпрозорий військовий шпиталь в сірих тонах, ніби спогад, що назавжди залишиться з ним. Це образ людини, яка продовжує боротьбу — вже за власне відновлення і майбутнє.
Ця робота — про тих, хто рятує життя, ризикуючи власним. Про силу, яка не завжди видима.
Про пам’ять, яку неможливо стерти. І про надію — навіть після найтемніших моментів.
In the photograph is military doctor Oleksii Volkov, who served on some of the most intense fronts of the war from the opposing assaults in the Kherson region to the strategic resistance of eastern Ukraine. As a combat medic, he saved countless lives under fire.
His service is a story not only of courage, but also of the sacrifice required for every life saved.
After numerous hospitalizations and severe psychological trauma (PTSD), he was demobilized in 2025 and came to Switzerland for rehabilitation.
In the image, he holds a Ukrainian flag signed by his fellow soldiers — a symbol of the country he defended. Behind him, a semi-transparent military hospital appears in muted tones, like a flashback that remains with him. This is the portrait of a person who continues his fight — now for recovery and for his future.
A story about those who save lives while risking their own. About strength that is not always visible. About memory’s that cannot be erased. And about hope — even after the darkest moments.
DÉFENDRE LA VIE
22 février 2026, Lausanne, Suisse. Photo : Tetiana Yasna
Cette photographie présente Oleksii Volkov, médecin militaire ayant servi dans des zones parmi les plus éprouvantes — des opérations dans la région de Kherson à la défense de l’est de l’Ukraine. En tant que soignant en première ligne, il a sauvé de nombreuses vies.
Son parcours témoigne non seulement de courage, , mais aussi du prix humain associé à chaque vie sauvée.
Après de multiples hospitalisations et de lourds traumatismes psychologiques, il a été démobilisé en 2025 et est venu en Suisse pour sa rééducation. Sur l’image, il tient un drapeau ukrainien signé par ses compagnons d’armes — symbole du pays qu’il a défendu. Derrière lui apparaît, en transparence, un hôpital militaire aux tons gris, comme un souvenir qui ne le quitte pas.
Le portrait d’un homme qui poursuit son combat — désormais pour sa reconstruction et son avenir.
Une histoire de celles et ceux qui sauvent des vies en risquant la leur.
D’une force souvent invisible.
D’une mémoire indélébile.
Et d’un espoir — même après les moments les plus sombres.
НА ЗАХИСТІ ЖИТТЯ
22.02. 2026, Лозанна, Швейцарія. Автор Тетяна Ясна
На світлині — військовий лікар Олексій Волков, який пройшов найгарячіші напрямки війни — від штурмів Херсонщини до оборони сходу України. Як бойовий медик, він врятував безліч життів під обстрілами.
Після численних госпіталізацій і важких психологічних травм він був демобілізований у 2025 році та прибув до Швейцарії на реабілітацію. На фото він тримає прапор України з підписами побратимів — символ країни, за яку він боровся, а позаду — напівпрозорий військовий шпиталь в сірих тонах, ніби спогад, що назавжди залишиться з ним. Це образ людини, яка продовжує боротьбу — вже за власне відновлення і майбутнє.
Ця робота — про тих, хто рятує життя, ризикуючи власним. Про силу, яка не завжди видима.
Про пам’ять, яку неможливо стерти. І про надію — навіть після найтемніших моментів.
Warmth at the Heart of War
November 2025. Photo by Junior Sergeant of the 78th Air Assault Brigade, Valentyna Okhlopkova
In this image, a reconnaissance soldier of Ukraine’s 78th Air Assault Brigade is seen in a quiet, intimate moment. Here, the presence of weapons fades into the background, giving way to a simple act of care. In his hands, there is no force of destruction, but the warmth of life — something he continues to protect even in the midst of conflict.
The “light” in this photograph lies in the soldier’s ability to remain gentle and compassionate despite the harsh realities he faces. His gesture is almost unnoticeable, yet deeply human — an act of care that protects not only with strength, but with kindness.
This image speaks about the deeper meaning of resistance. About the light people stand for. And in his gaze, there is a quiet glow that endures through darkness — and overcomes it.
CHALEUR AU CŒUR DE LA GUERRE
Novembre 2025 · Photo : sergente subalterne Valentyna Okhlopkova (78e brigade d’assaut aéroportée)
L’image montre un éclaireur de la 78e brigade d’assaut aéroportée. Ici, les armes s’effacent pour laisser place à un geste discret de bienveillance. Dans ses mains, il ne tient pas la destruction, mais la chaleur de la vie qu’il protège, même en temps de guerre.
La « lumière » de cette image réside dans la capacité du soldat, forgé par le combat, à rester doux envers les plus vulnérables. Son geste est presque imperceptible, mais profondément humain, presque angélique : il nourrit, soutient et protège, non seulement par les armes, mais par son humanité.
Cette photographie évoque le sens du combat — la lumière pour laquelle on tient jusqu’au bout. Dans son regard, une lueur discrète traverse l’obscurité et l’emporte.
ТЕПЛО В СЕРЦІ ВІЙНИ – ФОТО З КОТИКОМ
Листопад, 2025. Автор молодший сержант 78 ОДШБР Валентина Охлопкова
На світлині — розвідник 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Тут зброя відходить у тінь, поступаючись місцем тихому жесту турботи. У його руках — не сила руйнування, а тепло життя, яке він береже навіть серед війни.
«Світло» в цьому образі — у здатності воїна, загартованого боєм, залишатися ніжним до найвразливіших. Його рух — майже непомітний, але в ньому є щось ангельське: він годує, підтримує, захищає не лише зброєю, а й людяністю.
Це світлина про сенс боротьби. Про світло, заради якого стоять до кінця. І в його погляді — тихе сяйво, що пробивається крізь темряву і перемагає.
In this image, a reconnaissance soldier of Ukraine’s 78th Air Assault Brigade is seen in a quiet, intimate moment. Here, the presence of weapons fades into the background, giving way to a simple act of care. In his hands, there is no force of destruction, but the warmth of life — something he continues to protect even in the midst of conflict.
The “light” in this photograph lies in the soldier’s ability to remain gentle and compassionate despite the harsh realities he faces. His gesture is almost unnoticeable, yet deeply human — an act of care that protects not only with strength, but with kindness.
This image speaks about the deeper meaning of resistance. About the light people stand for. And in his gaze, there is a quiet glow that endures through darkness — and overcomes it.
CHALEUR AU CŒUR DE LA GUERRE
Novembre 2025 · Photo : sergente subalterne Valentyna Okhlopkova (78e brigade d’assaut aéroportée)
L’image montre un éclaireur de la 78e brigade d’assaut aéroportée. Ici, les armes s’effacent pour laisser place à un geste discret de bienveillance. Dans ses mains, il ne tient pas la destruction, mais la chaleur de la vie qu’il protège, même en temps de guerre.
La « lumière » de cette image réside dans la capacité du soldat, forgé par le combat, à rester doux envers les plus vulnérables. Son geste est presque imperceptible, mais profondément humain, presque angélique : il nourrit, soutient et protège, non seulement par les armes, mais par son humanité.
Cette photographie évoque le sens du combat — la lumière pour laquelle on tient jusqu’au bout. Dans son regard, une lueur discrète traverse l’obscurité et l’emporte.
ТЕПЛО В СЕРЦІ ВІЙНИ – ФОТО З КОТИКОМ
Листопад, 2025. Автор молодший сержант 78 ОДШБР Валентина Охлопкова
На світлині — розвідник 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Тут зброя відходить у тінь, поступаючись місцем тихому жесту турботи. У його руках — не сила руйнування, а тепло життя, яке він береже навіть серед війни.
«Світло» в цьому образі — у здатності воїна, загартованого боєм, залишатися ніжним до найвразливіших. Його рух — майже непомітний, але в ньому є щось ангельське: він годує, підтримує, захищає не лише зброєю, а й людяністю.
Це світлина про сенс боротьби. Про світло, заради якого стоять до кінця. І в його погляді — тихе сяйво, що пробивається крізь темряву і перемагає.
The Face of a Defender
21 January 2023, Zhytomyr, Ukraine. Photo by Valerii Khymych
A spontaneous street photograph, captured in motion, holds within it the burden of an entire story.
The face of a soldier of the Armed Forces of Ukraine reflects fatigue and exhaustion, yet also a deep inner strength and resilience.
The composition brings together this living gaze with a memorial to Ukraine’s defenders — a symbol of remembrance for those who have lost their lives.
This image speaks of what lies at the heart of every struggle: behind every outcome are people — their courage, their sacrifice, and their belief that carries them forward.
LE VISAGE D’UN DÉFENSEUR
21 janvier 2023, Jytomyr, Ukraine. Photo : Valerii Khymych
Une photographie de rue, saisie en mouvement, capture un instant qui porte en lui toute une histoire.
Le visage d’un soldat des forces armées ukrainiennes exprime la fatigue et l’épuisement, mais aussi une profonde force intérieure et une grande résilience.
La composition associe ce regard vivant à un mémorial dédié aux défenseurs de l’Ukraine — symbole du souvenir de celles et ceux qui ont perdu la vie.
Cette image rappelle l’essentiel : derrière chaque victoire se trouvent des êtres humains — leur courage, leur sacrifice et leur foi en l’avenir.
ОБЛИЧЧЯ ЗАХИСНИКА
21.01.2023, Житомир, Україна. Автор Валерій Химич
Випадковий стріт-кадр, знятий у русі, зафіксував момент, у якому зосереджено цілу історію війни. Обличчя військового Збройних Сил України передає втому й виснаженість, але водночас — глибоку внутрішню силу та незламність.
У композиції поєднано цей живий погляд із меморіалом захисникам України — символом пам’яті про тих, хто віддав життя. Цей образ говорить про головне: за кожною перемогою стоять люди, їхня боротьба, самопожертва і віра, що веде вперед.
A spontaneous street photograph, captured in motion, holds within it the burden of an entire story.
The face of a soldier of the Armed Forces of Ukraine reflects fatigue and exhaustion, yet also a deep inner strength and resilience.
The composition brings together this living gaze with a memorial to Ukraine’s defenders — a symbol of remembrance for those who have lost their lives.
This image speaks of what lies at the heart of every struggle: behind every outcome are people — their courage, their sacrifice, and their belief that carries them forward.
LE VISAGE D’UN DÉFENSEUR
21 janvier 2023, Jytomyr, Ukraine. Photo : Valerii Khymych
Une photographie de rue, saisie en mouvement, capture un instant qui porte en lui toute une histoire.
Le visage d’un soldat des forces armées ukrainiennes exprime la fatigue et l’épuisement, mais aussi une profonde force intérieure et une grande résilience.
La composition associe ce regard vivant à un mémorial dédié aux défenseurs de l’Ukraine — symbole du souvenir de celles et ceux qui ont perdu la vie.
Cette image rappelle l’essentiel : derrière chaque victoire se trouvent des êtres humains — leur courage, leur sacrifice et leur foi en l’avenir.
ОБЛИЧЧЯ ЗАХИСНИКА
21.01.2023, Житомир, Україна. Автор Валерій Химич
Випадковий стріт-кадр, знятий у русі, зафіксував момент, у якому зосереджено цілу історію війни. Обличчя військового Збройних Сил України передає втому й виснаженість, але водночас — глибоку внутрішню силу та незламність.
У композиції поєднано цей живий погляд із меморіалом захисникам України — символом пам’яті про тих, хто віддав життя. Цей образ говорить про головне: за кожною перемогою стоять люди, їхня боротьба, самопожертва і віра, що веде вперед.
Arrow of Unbreakable Will
Kyiv, 2024 · Photo by Garry Yefimov
The photograph captures veteran Vadym Maznichenko during the Invictus Games. Having lost his arm in war, he did not lose his purpose. Each of his shots is a triumph of spirit over circumstance. Drawing the bowstring with his teeth, he concentrates all his strength into a single precise movement.
Within the theme of “Angels of Light,” he embodies an angel of strength — reminding us that the light within a person can overcome any darkness or physical pain. His target points toward a future in which we are free and undefeated.
FLÈCHE D’UNE VOLONTÉ INDOMPTABLE
Kyiv, 2024 · Photo : Garry Yefimov
Cette photographie montre le vétéran Vadym Maznichenko lors des Invictus Games. Ayant perdu un bras à la guerre, il n’a jamais perdu son objectif. Chacun de ses tirs incarne une victoire de l’esprit sur les circonstances. En tendant la corde de son arc avec les dents, il concentre toute sa force dans un geste d’une précision remarquable.
Dans le cadre des « Anges de Lumière », il représente un ange de force, rappelant que la lumière intérieure peut surpasser toute obscurité et toute douleur physique. Sa cible symbolise un avenir où nous sommes libres et invaincus.
СТРІЛА НЕЗЛАМНОЇ ВОЛІ
Київ, 2024 рік. Автор Garry Єфімов
На фото — ветеран Вадим Мазніченко під час змагань «Ігри нескорених». Втративши руку на війні, він не втратив мети. Кожен його постріл — це перемога духу над обставинами. Вадим натягує тятиву зубами, фокусуючи всю свою силу в одному точному русі. В контексті «Янголів світла» — це образ янгола сили, який вчить нас: світло всередині людини здатне подолати будь-яку темряву чи фізичний біль. Його ціль — це майбутнє, в якому ми вільні й непереможені.
The photograph captures veteran Vadym Maznichenko during the Invictus Games. Having lost his arm in war, he did not lose his purpose. Each of his shots is a triumph of spirit over circumstance. Drawing the bowstring with his teeth, he concentrates all his strength into a single precise movement.
Within the theme of “Angels of Light,” he embodies an angel of strength — reminding us that the light within a person can overcome any darkness or physical pain. His target points toward a future in which we are free and undefeated.
FLÈCHE D’UNE VOLONTÉ INDOMPTABLE
Kyiv, 2024 · Photo : Garry Yefimov
Cette photographie montre le vétéran Vadym Maznichenko lors des Invictus Games. Ayant perdu un bras à la guerre, il n’a jamais perdu son objectif. Chacun de ses tirs incarne une victoire de l’esprit sur les circonstances. En tendant la corde de son arc avec les dents, il concentre toute sa force dans un geste d’une précision remarquable.
Dans le cadre des « Anges de Lumière », il représente un ange de force, rappelant que la lumière intérieure peut surpasser toute obscurité et toute douleur physique. Sa cible symbolise un avenir où nous sommes libres et invaincus.
СТРІЛА НЕЗЛАМНОЇ ВОЛІ
Київ, 2024 рік. Автор Garry Єфімов
На фото — ветеран Вадим Мазніченко під час змагань «Ігри нескорених». Втративши руку на війні, він не втратив мети. Кожен його постріл — це перемога духу над обставинами. Вадим натягує тятиву зубами, фокусуючи всю свою силу в одному точному русі. В контексті «Янголів світла» — це образ янгола сили, який вчить нас: світло всередині людини здатне подолати будь-яку темряву чи фізичний біль. Його ціль — це майбутнє, в якому ми вільні й непереможені.
bottom of page